Герої Радянського Союзу , які загинули за визволення Хмільницького району.
КАСЯН АНДРІЙ ПИЛИПОВИЧ
13.12. 1918, с. Кіблич Гайсинського району –11.03.1944, с. Журавне Літинського району
Закінчив семирічну школу, курси трактористів, працював у колгоспі. Служив в армії. З перших днів війни з червня 1941 року –командир кулеметної роти 330 –го гвардійського стрілецького полку.
Член КПРС з 1942 року.
В представленні до нагородження Зіркою Героя СРСР говориться :
«Винятковий героїзм тов. Касян проявив в бою за визволення населеного пункту Сьомаки Хмільницького району
9 березня 1944р. першим переправився через р. Сниводу з кулеметною обслугою, не дивлячись на сильний артилерійський вогонь ворога, цим забезпечив переправу стрілецьких підрозділів через воднуперешкоду і атаку ворожих позицій. Потім сів на коня і галопом помчався до ворожих траншей. Кінь був убитий, а на нього накинулись чотири фашисти. Розстрілявши трьох солдат, четвертого обер – єфрейтора Касян взяв у полон».
11 березня відважний воїн загинув в бою під селом Журавне Літинського району. Йому, як командиру 33 – го гвардійського стрілецького Червоно прапорного полку 129 стрілецької Житомирської дивізії, посмертно 22 серпня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Звання отримав у 26 –ти річному віці.
//Сахневич Л., Воронюк А. Сяйво Золотих Зірок.- Одеса,1970.-
//Овеянные славой имена: Герои Сов.Союза уродженцы Винниччины/[ Барабан В., Воронюк, Гненный Н.К. и др.; Редкол.: Буртяк Г.Я. ( отв. Ред) и др.; Вступ. ст. А.Нехаевского].- 2- е изд., перераб. И доп.- Одесса: Маяк, 1989.- 312 с.
//Дорош М. …А пам’ять жива.- Вінниця: О.Власюк, 2005.-с.36
ПОЛІН ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
1910р., с. Артемівськ Мордовського району Тамбовської області – 26.02.1944, с. Вишенька Хмільницького району
Народився в простій селянській родині. Щоб прогодувати сім’ю, батько постійно наймитував. Через крайнюю бідність Олексій закінчив лише три класи Артемівської школи. У 18 років завербувався на роботу в Середню Азію. Як міг допомагав родині. Працював муляром, штукатуром. У 1938 переїхав на Північний Кавказ, а його родина в 1940р. до Москви.
З початком війни О. Поліна призвано захищав Вітчизну. Відважний воїн отримував неодноразово подяки за зразкове виконання завдань.
Його нагороджено двома медалями «За відвагу» та іншими нагородами.
«Увечері 22 лютого 1944 р. під час розвідки в районі села Осичної Полін першим підповз до вибраного ще вдень ворожого бліндажу і, розчинивши двері, кинув туди гранату. Після вибуху він кинувся в середину і захопив « язика», який залишився живий.
Через чотири дні 19 розвідників, яких вів командир взводу Микола Макаров, вирушили в розвідку до села Вишеньки. Розвідники стиха наблизились до німецьких бліндажів. Але коли лейтенант Макоров « зняв» ворожого вартового, німці помітили розвідників.
Лінії трасуючих куль ворожого кулемета із за маскованого дзоту притиснули розвідників до землі. Полін, який був найближче до дзоту, кинув у його амбразуру гранату. Але кулемет продовжував вести шквальний вогонь. Тоді Полін, крикнувши «Лягай, хлопці!», закрив своїм тілом амбразуру. Кулемет замовк. Бійці увірвалися до дзоту. Червоноармієць Іваковський кинувся в дзот, ударом приклада оглушив німця і потягнув за собою разом з кулеметом. Бійці Калашников, Смирнов і Щукін, пустивши в хід ножі, вбили трьох гітлерівців і ще одного взяли в полон.
Виходячи з бою, бійці винесли на плащ – палатці тіло загиблого Поліна.
Через кілька днів командир полку Данило Самійлович Новиков підписав подання на присвоєння Поліну звання Героя Радянського Союзу посмертно».
Газета « Знамя Родины» 5 березня 1944 року писала : Алексей Полин без колебания пожертвовал собой для спасения командира, для спасения товарищей. Мы никогда не узнаем, о чем думал Полин в последние мгновения своей жизни, когда он собственным телом закрыл вражеский пулемет. Но это были мысли о Родине, о победе. За победу он дрался при жизни до последнего дыхания».
За безсмертний подвиг О.В. Поліну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У селі Вишеньці стоїть обеліск відважному воїну.
Бранько Я. Грудьми на амбразуру//Хымык.- 1994.-6 жовт.- с.3.-№38
//Дорош М. …А пам’ять жива.- Вінниця: О.Власюк, 2005.-с.38
СЬОМАК МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
03.05.1919, смт Погребище – 13.01.1944, під с. Кустівці Хмільницького району, похований в м. Бердичеві
Після закінчення семирічної школи, працював секретарем сільської Ради, потім бурильником на нафтових промислах Баку. З 1939 року служив в армії. Закінчив Махачкалинське піхотне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Воював на Закавказькому, Північно – Кавказькому, 1 – му Українському фронтах.
Командир роти протитанкових рушниць 338 гвардійського стрілецького полку 117 гвардійської стрілецької Бердичівської дивізії гвардії лейтенант Сьомак відзначився в бою 13 січня 1944 року під селом Кустовецьке Хмільницького району.
В цей день на допомогу оточеному в селі батальйону був посланий взвод бійців на чолі з лейтенантом. Проти наших бійців фашисти кинули танки, бронетранспортери і піхоту. Бійці відбили 5 ворожих контратак, знищивши 5 танків, 2 бронетранспортери і до 10 вогневих точок.
Коли в червоноармійців закінчилися боєприпаси, Сьомак з гранатами кинувся під танк. Ворожа атака була відбита.
Після війни останки гвардії лейтенанта переховали в м. Бердичеві Житомирської області, де на той час стояла його рідна Бердичівська дивізія.
Похований мужній воїн у Бердичеві. За цей подвиг Сьомаку Миколі Павловичу 22 серпня 1944 р. посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
//Сахневич Л., Воронюк А. Сяйво Золотих Зірок.- Одеса,1970.-
//Овеянные славой имена: Героои Сов. Союза уродженцы Винниччины/[Барабан В., Воронюк, Гненный Н.К. и др.; Редкол.: Буртяк Г.Я. ( отв. Ред) и др.; Вступ. ст. А.Нехаевского].- 2- е изд., перераб. И доп.- Одесса: Маяк, 1989.- 312 с.
//Дорош М. …А память жива.- Вінниця: О.Власюк, 2005.-
Бранько Я. Вони загинули на рідній землі//Хімік.- 1994.-6 жовт.- с.3.-№38
