Знайомтесь - нове ім’я і читаємо нову книгу

Нещодавно  із столиці був переданий    подарунок .  Це невеличка за форматом поетична збірка Валентини Ксеневич «Доле моя -  зоре моя» та за змістом велична. У  скупих біографічних  даних авторка написала : «Подолянкою я себе  називаю, бо народилася в м.Хмільнику і зростала на Вінниччині. А те, що я українка, зрозуміла ще малою, коли із замиранням  слухала думи, котрі співав дід, чи нарешті пісні  у виконанні дуету  батьків ».

         Старше покоління  пам’ятає батька  авторки – Федіра Гундара,  який ще за радянські часи працював заступником  районної газети «Червоний прапор».

         За фахом  Валентина  Федорівна архітектор, також  є членом Спілки архітекторів України. Її книга «Доле моя – зоре моя» - це сповідь перед Батьківщиною і рідними, це розповідь щасливої жінки про свою родину, це спогади  , це звернення до читачів любити і шанувати своє коріння.

         У промові  про авторку член НСХУ, історик  мистецтва, етнолог Олександр Фисун зазначив: «Назва збірки аж наче інтригує своєю загадкою ( її завжди потім розгадують), кличе неодмінно погортати, почитати її, бо що значить «Доле моя - зоре моя».  Перш ніж розкрити й заглибитися в тексти, назва  налаштовує уяву читача поринути у сферу народного опоетизування вічної таємниці – незвіданої долі, яка все життя веде людину неходженими стежками, часто  такими дорогами чи манівцями, що посилають їй важкі випробування, аби в ній людське розвинулося й добром  наповнилося».   

        

Ксеневич , Валентина.  Доле моя – зоре моя: поезії / Валентина Ксеневич. -  Тернопіль : Начальна  книга -  Богдан, 2015. – 80 с.

Цікавими та оригінальними  є картини у книзі. Автор цих робіт  Михайло Ксенич, чоловік  Валентини Федорівни.

Колектив бібліотеки щиро дякує  подружжю Ксеневич  за подаровану книгу та Оксані Костюк, яка і передала  книгу  в району книгозбірню.

         Зичимо миру, злагоди, добробуту в родині, творчого натхнення та нових, нових книг.

                                      Доле моя – зоре моя

 

Людська  доля, як та зоря,

Зійшлася – й закотилася,

В життя – ниву коти полем

Зрання покотилася.

 

Тому доля усміхнеться,

Хто не нарікає,

 А від того відвернеться,

Хто міри  не знає. 



Автор: адмін
Дата створення: 2016-05-17 10:29:28
Версія для друку