+ Письменники краю

Василь Семенович Колодій
(3.11.1922 — 7.2.1992 рр)

Український поет, перекладач.

Де б я не був, до тебе, краю милий,
Спішу, неначе птиці навесні,
і легко так, і радісно мені,
що справді чую за плечима крила.
І кров скоріше запульсує в жилах,
як рідний дім замріє в далині,
де вечори зітхали по мені
і ясени під зорями тужили.

                                                 В.Колодій

Народився Василь Семенович 3 листопада 1922 року у с.Куманівці . Дитинство  та роки юності промайнулли у рідному селі. Перші проби пера сімнадцятирічного школяра з'явились у районній газеті “Більшовицька трибуна” у 1949 року. Долею судилось  пройти фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни.

          Через всю творчу ниву  приходить тематика воєнного лихоліття, війна назавжди залишила важкий слід.

Нелегка далась нам звитяга

полеглих не стріне вже сад,

Їх кровю на стінах рейхстагу

підставив свій підпис солдат.

          Після Великої Вітчизняної війни Василь Семанович працює кореспондентом республіканської газети “Колгоспник України”, Не забарились роки студенства. У Львівському університеті ім.І.Франка. Після закінчення університету викладає українську мову та літературу  у Чортківському педагогічному училищі на Тернопільщині. У 1955 р. - стає редактором відділу поезії журналу “Жовтень”.

 З часом за рекомендації Володимира Сосюри Василя Колодія  приймають у Спілку письменників України.

          1957 рік став особливим у житті поета, адже вийшла перша збірка “Вітрам наперекір. Всього за життя   Василя Колодія  вийшло у світ 16 збірок.

          Остання автобіографічна збірка “Доля»- це не тільки епізоди  з власного життя, це життєве кредо самого автора ,  це любов до рідної землі та її людей, це велич материнства та вдячність сина, це заповіт  своїм дітям, це підсумок і надія, що життєвий шлях прой2дений не даром.

          Творчість Василя Семеновича — щира, мудра, сердечна. Безперечно Василь Колодій  був передусім  ліриком, але не міг стояти  осторонь загально української  справи. Ще у  радянські часи він один із перших, хто спромігся  надрукувати про голодні роки 1933— нього.

          У поезії про мову  вкладає любов та  сподівання на найкращі часи.:

 

Приходять роки, міняється  час і люди, але односельці не забувають свого рідного поета, який з любов'ю та вдячністю оспівував рідну землю, домівку.    3 листопада 2012р  відбулися  урочистості з нагоди  ювілею Василя Колодія.

          І віриться , що колодіївська поезія  знайде стежину  до наших сердець, принесе  хвилини  радості та поетичної наснаги.

Автор збірок віршів і поем

  • “Вітрам наперекір”- 1957р.
  • “Снага” 1960 р.
  • “На орбіту щастя” 1963р.
  • “Отчий поріг” 1964р.
  • “Рапсодії ранків” 1966р.
  • “Криниця” 1970 р.
  • “У стременах тривог” 1972 р.
  • “Добром нагріте серце” 1975 р.
  • “Сонце над грозами” Поеми. 1977 р.
  • “Пісня житнього колоса” 1980 р.
  • “Сонети “ 1980 р.
  • “Поезії” 1982 р.
  • “Сліди на росах” 1984 р.
  • “Братерство” Переклади 1985 р.
  • “Поклик весни” 1988 р.
  • “Доля” 1991 р.

Критики про творчість Василя Колодія

У поезії Василя Колодія предметність зображення життя, увага до історичних деталей, побуту, до суспільної психології поєднується з пафосом утвердження, з гімном високому і світлому в людині. Здебільшо його поезії і поеми сюжетні , у канві твору вгадується особисто пережите, побачене, відчуте....
                                                                                В. Яковенко
...поезія В.Колодія — це не лише спогади. Ні, це вірші уроки, що своєю спрямованістю, емоційним ладом будять у читача громадські почуття. Його вірші не одноденки, вони живуть нашим героїчним часом, хвилюють читача, приносять естетичну насолоду. І в цьому їх цінність .
                                                                                М.Ткачук
Численні рядки збірки присвячені праці, сьогоденню. Вони — ніжні, сердечні. Читаєш їх і відчуваєш тепло ниви, на якійналивається колос, духмяніють хліб, квіти. Ось “Запах землі”.
                                                                                Л.Мироненко

До вашої уваги Хмільницька районна бібліотека для дорослих пропонує книги Василя Семеновича Колодія

 Збірка поезій В,Колодія “Сонце над грозами” вийшла у світ у 1977 році , яка складаєтся з 6 поем. Перша “Рапсодія ранків” автобіографічна , читач знайомиться з красою рідного краю, з великою синівською любов'ю поет розповідає про рідних і близьких, про перші кроки у школу про “сумку полотняну”, про “Кармалюка пригоди” , “ як у руці тримати олівця” ..... Цікава деталь, що у поемі згадуються голодні 33 — ті роки ...

Безхліб'я удома, і мама
молюски збирала на ставу,
а батько важкими руками
на юшку січе кропиву.

З полови і тертого листя
коржі, наче камінь, тверді.
Це — старшим, і братик в колисці
простяг рученята худі...

Хоч місяць би ще протягнути-
уже половіють жита.
... На вулиці сміху не чути
під зорями — темінь густа.

У нашій хаті залягла скорбота:
вже й маму , що трудилась як бджола,
на возі нині привезли з роботи-
сама дійти додому не могла.


     Війна. Спогади є продовженням поеми, віра у майбутнє , філософські роздуми про “...рапсодію свободи- нескорену мелодію Життя”.
     “На відстані сердець” поема про кохання, про ніжність, про Жінку , якій присвячує своє життя.

Любов...О, так, вона сильніша смерті,
вона всьому початок і кінець.
Мене ж кидала доля в круговерті,
з яких не кожен вибиравсь плавець...

Я ждав тебе у дні страждань і мук,
мені ти снилась у самітні ночі,
тому й пізнав цей трепет ніжних рук
і кольору небес — ласкаві очі.


     Поема “Сонце над грозами” про друзів, однокласників, про вчителів , які пройшли дорогами Великої Вітчизняної війни.
     Поема “Лейтенант Базіль” присвячена Герою французького руху Опору, Герою Радянського Союзу Василю Порику, уродженцю с.Порик Хмільницького району.

Радимо прочитати

  1. Яковенко В. Про час, про своє покоління//Жовтень.-1981.-№1
  2. Мороз О. Сонетарій Василя Колодія//Жовтень.-1982.-№2
  3. Мироненко Л. Захистити мирні роси//Сільські вісті.-1985.-15 серп.
  4. Фисун В. Вшанування поета — земляка.-1982.- 13 лип..
  5. Гнатюк М. Поет з Куманівців //Панорама.-1991.- 23 квіт.
  6. Мазур В. З тобою, краю мій живу//Життєві обрії.-1998.-21 листоп.
  7. Кравчук Н. “Щоб ще раз я жив спочатку, то був би таким , як є”//Життєві обрії .- 2002.- 26 жовт.

Довідкові матеріали

  1. 22 червня -9травня. Письменники України у Великій Вітчизняній війні: Бібліографічний довідник.- К.: Рад. письменник, 1980.- с.163
  2. Письменники Радянської України // сос. В.Коваль, В. Павловська.-К.: Рад . Письменник,1988.- с.159
  3. З — над Божої ріки. Літературний бібліографічний словник Вінниччини// Упорядник А.Подолинний.Вінниця: Континент -Прим, 2001.- с.157/i>/i>
  4. Хмільницькі світовиди. Бібліографічний словник.//-Вінниця: Велес, 2002. -с.90
  5. Стоголосся .Поетична антологія Вінниччини ХХ століття.-Вінниця, 2002.- с.
  6. Антологія ХХ століття . Сто поетів Вінниччини за сто років.- Київ, 2003.- с.

                        Поет  і  війна

 

 

 О,  сюжети мені

не  потрібно  висмоктувать з  пальця :

 моя  доля  важка

все ж  від  інших  багатша  в  стократ.

Ледве  світ  зазорів,

довелось  побувати  в  бувальцях,

 щоб прийти у  цей  день

 з-за  колючого   дроту   і  грат.

 

               Василь  Колодій «Медитація»

 

         Василь   Семенович  Колодій  народився  3  листопада  1922р. у с. Куманівцях   Хмільницького   району   Вінницької  області  в  сім‘ї  хліборобів.

         20   червня  1941 року  закінчив  Жданівську  середню  школу  з  відмінними  оцінками.   На підставі   Постанови  Ради  Народних  комісарів І  Центрального  Комітету ВКП(б)   від 3.09. 1935р.  Колодій  Василь  Семенович користується   правом  вступу  до  вищої  школи  без вступних  іспитів,  - зазначено  в  атестаті. А тут -  війна.

         Василь  Колодій знав  про  війну не із  книжок,  вона  його   долю  жорстоко перемолола. Про що він  писав у  багатьох  поезіях  та у поемі «Рапсодія  ранків».

                  Тож  до побачення, старенька  хато!

                  Ми  добровольці  в  нашому  полку.

                  І я  стою   в подвір‘ї військкомату

                  В  тяжкому  домотканім  піджаку.

         На  території  Калинівського  району  на  новобранців посипались  ворожі  бомби,  полилась  кров. Виникла  паніка.  Представник   військкомату  раптом  кудись  зник, з  документами і  грішми.  «Хлопці   бігли, хто    куди», згадує  товариш Колодія  Петро  Сивак ( « Поет,  художник і  війна».  Сергій  Гребельський ).  Василь   Колодій   попадає у  полон,  але  йому пощастило  втекти.  Починає   працювати у Хмільницькій редакції  і  друкарні,  публікує    в газеті  статті,  вірші.

         Поет   закохується  у  вродливу  дівчину  Ольгу – доньку завідувача  районним   відділом  освіти  Володимира  Мазурука.  Але  Ольга   вже  давно  кохала  Євгенія Будника – сина  настоятеля  староміського  православного  храму..   Євген та  Ольга  мріяли  одружитись.

         Коли  почалась   війна, Євген  закінчив  військове  училище, і  його  відправили  на  фронт.   Ольга  чекала  звісток, але  листів  не  було. А  тут, поруч вродливий, талановитий  хлопець, закоханий  і  пропонує  руку  і  серце. І Ольга  відповіла  Василеві   взаємністю, хоч її  батьки  були  проти. Їм не  подобався  його  категоричний,  різкий,  вибуховий  характер,  та  згодом  батьки  дають  згоду  на  шлюб, і  у  1943 році    молодята  вінчаються.  Весілля   гуляли  у Куманівцях.   Батько  Василя  -  Семен   загинув  у  1942  році, а  мати- Христина справляла скромне  весілля, запросивши  найрідніших.

         Коли  Хмільник  і  Хмільницький  район  визволили  від  фашистів  у  березні  1944  року,  сім‘ю   Мазуруків заарештували. .  Попали  до   в‘язниці   Ольга  і  Василь  Колодій  і  їхня  маленька донечка  Галинка.  У тюрмі  накладають   на  себе  руки  батьки  Ольги, а  її врятував  Євген Будник, її  перше  кохання, фронтовик у  званні  капітана.  Вони  одружилися, Євген удочерив  Галину.

         Василь  Семенович  перебував  у  Вінницькій в‘язниці  майже  рік.  Мати  його,  Христина  Микитівна ,  сімнадцять  разів  пішки  ходила  до  сина.  Писала  до  тих,  з ким  Василь партизанив, але  багатьох  уже  не  було  в  живих.  Серед  них і  Михальчук  Петро  з  Уладівки,  який  загинув  у  Карпатах.  Та  озвався  із  Білорусії  один  із  командирів  партизанського з‘єднання  ім.  Леніна    Лукин.  У  своєму  листі,  датованому 19 вересня 1945  року,  він стверджує, що  Василь  Колодій  у  листопаді- грудні 1943 року  постачав  папір, туш, шрифти для  листівок  у  штаб    партизанського  з‘єднання, «розповсюджував  листівки  і  брошури т. Сталіна».   Цей  лист врятував  майбутнього   поета.

         Василь  Колодій  і  воював,  і перебував  у  полоні, і рискував  життям, допомагаючи партизанам  на   окупованій  території,  а  потім  ще довелося  сидіти  у в‘язниці.

         Війна  зруйнувала  його  особисте  життя.  У  вірші «Елегія « він  пише:

 

                   Минуть  літа,  і я  вернуся, змучений,

                   Хоч  сниться  ще  і  досі: я – в тюрмі.

                   …  Тоді  була ти з іншим вже  заручена,

                   І  все ж не  згасла  свічечка у тьмі…

 

         Через  багато  років, перебуваючи  у Туапсе,  де  жила  його   колишня  дружина  Ольга,  Василь  Колодій  захотів   зустрітися з нею.  Адресу  матері дала дочка  Галина,  з якою  поет  підтримував  родинні  зв‘язки.  Дружина  Колодія  - Марія   пише  у  книзі «Спогади   про  Василя  Колодія»:  «  На  краю  міста, на  високому пагорбі,  стояв  гарний  будинок, обнесений  великим  плотом.  Коли  ми  підійшли  до  воріт, величезний  пес  залаяв на  ланцюгу. Відкрились  ворота, і  ми  побачили  жінку,  яка   чомусь   зло  поглянула  і  сказала:

-          Що  вам  потрібно?

-         Добрий  день, Оля,  ось я  захотів  тебе провідати. Познайомся, це моя  Марія..

Ольга  навіть  не  глянула  на  мене  і  дуже  сердито  сказала :

-         Провідав  і  все.  До  побачення.

     Вона  різко  повернулася  і закрила  ворота… Мені здалося,  що  перше

кохання   з Ольгою не  було справжнім.  Ольга  не  могла  збагнути  величі  душі,  таланту  і  благородства  Василя  Семеновича».

         Минуле   все  життя   переслідувало  поета.

         «Василь  Колодій  своєю  дивовижною  яскравістю  вроди,  вдачі,  таланту залишається  у пам‘яті,  мов  живий.  Бо зрозумів я цього  стражденного  українця. Зрозумів, що  він  аж  ніяк  не  вписувався у радянську окупаційну  систему. Волелюбний  козацький  дух іскрився в  ньому з  кожної  клітинки  тіла…  Він весь  час і  болем, і стражданнями невпокореної  душі  чув над собою  грізноту  більшовицької, здавалось, незламної  могутньої окупаційної  машини,  проти  якої  нема  ради. Не  вписувався  в  радянську  систему як істинний,  родовитий   українець козацько- гайдамацького  роду, автохтон з  благословенної  Вінниччини, з мальовничого  Поділля».  ( «Гайдамацька  нескореність»  Левко  Різник,  член  Національної  спілки  письменників  України).

 

 Ніна  Кирилівна   Кравчук-Овчарук с.  Куманівці