180 років тому, 25 грудня 1845 року в місті Переяславі Тарас Шевченко написав свій «Заповіт»:

Як умру, то поховайте

 Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій.

Ну хто ж не знає цих вічних слів, перекладених десятками мов? Запитання полягає в тому, як і чому їх написав поет, якому  минув лише 31 рік? Відповідь знайдете в книгах.

Як написав доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал в книзі «Мить історії: 366 мініатюр про людей і події»: «Минали роки. Як тільки не тлумачили Шевченків «Заповіт»! І ось нині, нагода придивитися до нього. Зроблю це за допомогою Дмитра Донцова, який спеціально про цей твір: До чого кличе його Заповіт? Що ненавидів він і що любив? Що ненавидіти вчив і що любити? Диявольську силу Півночі, брутальну, облудну, цинічну, забріхану… ненавидів він всім серцем своїм , всею душею своєю і всім помишлєнієм своїм. Ненавидів, як зненавидить людина вільна того, хто плює їй в душу; хто топче ногами її гідність людську; хто трупами народів встелював свій шлях історичний».

Звертатися до творчості Шевченка — означає знаходити відповіді на вічні питання, черпати силу для боротьби за свободу та гідність, досліджувати глибини української культури та історії, адже його «Кобзар» є невичерпним джерелом національної ідентичності, символом незламності духу та закликом до любові до своєї землі та народу.

Запрошуємо до бібліотеки.