Шпорта Я.

ЯВІР

  Як він любив твоє листя кленчате,

  Кору біляву і стан твій стрункий.

 Може, казав він:—Товаришу, брате,

 Не похилися, бо ти ж — молодий.

  Може, тебе обіймав він уночі,

  Може, тебе цілував до зорі,

  Слухав, як листя поволі тріпоче

  В Каневі, там, на високій горі.

  Яворе, яворе, впершись у небо,

  Дихаєш вічно ти листям живим.

 Вмер він, в могилі лежить біля тебе,

 Ти ж біля нього стоїш вартовим.

 Треба було б, то на місці твойому

Став би я тихо, стрункий, як і ти,

Став би, забув про життя і про втому,

Став би, щоб спокій співця берегти.

Став би і слухав биття його крові,

Серця тепло відчував би завжди,

Друзям-поетам вдихнув би любові,

Щоб виростали без ворожди,

Щоб народилась в них пісня крилата,

А не базікання, кисле до сліз,

Щоб зустрічали врага-супостата

Битвою лютою, криком заліз,

Щоб не втікали в тили ховрахами,

Душу рятуючи вбогу свою,

Щоб із вогнем, із палкими словами

Разом з народом стояли в бою.

Яворе, вийду на кручу високу,

Понад якою сіяє блакить...

Яворе, яворе, дай того соку,

Що у Тараса у серці кипить...

1958 р.Канів

 Шпорта Я. Явір .[Вірш]//Шпорта Я. Вибране.-К.:Державне видавництво художньої літ-ри, 1958.-с.288

МІЙ ЖИВИЙ ПРОМЕТЕЙ

Лине березень в даль над моєю землею,

У струмках, наче стрічках, полями клекоче...

Знову бачу тебе, мій живий Прометею,

Як над віком гримить твоє слово пророче.

Я тебе впізнаю, як ідеш на світанні

 Над гримучим Дніпром до старого Дунаю,

По биттю твого серця, по щирім диханні,

По любові твоїй до вкраїнського краю.

Як у шапці кошлатій ідеш, сивобровий,

Де ходив ти, бувало, в завію і спеку.

І в колишніх степах зеленіють діброви,

Журавлі пролітають на північ далеку.

Здрастуй, батьку,— вклоняються люди з пошани.

Здрастуй, рідний Тарасе,— виходять дівчата.

І шумлять зеленавих пшениць океани,

І дзвенить твоя пісня, в неволі почата.

Йдеш ти далі, Тарасе, та й бачиш: канали

У степу потекли гомінкі звідусюди,

І дороги широкі і вільні проклали

Вільні люди навіки, розковані люди.

Одягли вони землю в квітучу обновку,

Насадили садів, поорали толоки.

Ти ідеш з Запоріжжя в знайому Каховку

І не можеш її упізнати за роки.

Задивившись у води блакитно-прозорі,

Мелітополь стоїть біля синього моря,

У вогнях електричних поля неозорі,

Глянеш — серце німіє від щастя, не горя.

І горять вони ясно, як зорі, щоночі,

Перевиті дороги гримочуть мостами...

Так, ти вірив у це, наш великий пророче,

І збулась твоя мрія, збулася з літами.

А тому тебе й бачу живого, в безсмерті,

Як ідеш по Вкраїні,— хода ця столунна,—

Де минулого рани пекучі зітерті

І нового життя кучерявляться вруна              

  Ярослав Шпорат. Поезії – Київ,1982р. ст..50

 Чібісова М.

КОБЗАРЕВІ

Сірі очі з полум’яним блиском,

В них ненависть палає, як жар.

Ти стоїш над Дніпром обеліском,

Нездоланний народний Кобзар.

Ми давно поскидали кайдани,

Вже давно час боїв відгримів,

Ми давно злікували вже рани,

Так як ти лікувати учив.

Ти страждав, ти багато карався,

Падав й знову, сміючись, вставав.

Ти народу свого не цурався,

Свій талант ти панам не продав.

А тепер все інакше, Тарасе!

Подивись, як щасливо кругом!

Бачу очі, розумні та ясні,

Вільне небо над світлим чолом.

Я нічого не скажу нового,

Я не смію про тебе судить.

Просто знаю: поета такого

Вже ніколи землі не родить.

                       03.76р.

Чібісова М. Кобзареві .[Вірш]// Чибисова М. В доме моем живут стихи. Лирика.-К.:Укр. Письменник, Вир, 1999.-с.13

Локтіонов О. Кобзареві.[Вірш]//Пелюстки троянди. Поезії.-Дрогобич:

Видавнича фірма «Відродження», 2000.-с.77

         Дорош М.

РОЗМОВА З Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ

Чому в зажурі ти стоїшь, Тарасе,

У Хмільнику, де плине старий Буг?

Чи ж бачиш з висоти, як вищі класи

Деруть з людей без зайвих там потуг?

То глянь навкіл, дороги ж бо відкриті,

Околиці старого Хмільника

 Ровами,  ямами уздовж пориті.

Чи ж є там влада хоч яка?

А ось палаци панські, гостроверхі. .

Це хто ж такі міг збудувать?

Дахи блищать, мов на Успенській церкві...

Чому народ не може цього знать?

Де гроші брав «робітний цей трудяга»,

Куди свій розум, працю вік вкладав,

За що достатки мав і божі блага,

В часи, коли народ весь бідував?

Ще глянь на парк позаду себе,

Там нісся смерч, а, може, бурелом...

Невже в такій культурі є потреба,

Де все руйнується і йде на злом?

А тут на клумбах мали бути квіти:

Троянди, айстри, може, й ще якійсь.

Та гроші із бюджету йшли на вітер,

Тому на будяки і реп’яхи дивись.

А ось ставок! Перлина в оксамиті.

Ти в Хмільнику раніше вже бував,

Та зараз береги засмічені і змиті,

Ще й без води тепер він голим став

Як жити, батьку, що робити?

Чи так колись" завжди було,

Що вимирає школа, діти,

Бідніє з кожним днем село?

Не буду більше тут гріхи шукати.

Бо час іде, історія не спить,

І стогне наша Україна-мата .

Невже сокиру знон нам гострить?

1996

   Дорош М.Розмова  з Т.Г.Шевченком [Вірш]//Дорош М.Перевесло .- 2001.-с.71

           Дорош М.

ТАРАСОВЕ НАПУТТЯ

Стоїть Тарас у бронзі на весь зріст

У древнім місті Хмільнику над Бугом,

І бачить геній перемін всіх зміст,

Зневіру, і напругу, і наругу.

І обсідають думи Кобзаря:

Невже за це я мучився, боровся?

Чому ж ази забули з букваря?

Чому же знов нарід наш розколовся?

То «ліві», «праві» шарпають нарід

 І ллють обіцянки всілякі та програми,

Забувши рід козацький й родовід,

Що з молоком вбирався нам від мами.

Де знов взялись підпанки і пани?

Та ми ж одна сім'я — брати по крові.

Хоча і мали одну свиту чи штани,

Але жили у злагоді й любові.

Чому ж бо знов іде на брата брат?

Бої революційні відшуміли.

Чому сокиру нині гострить кат?

Ми ж волі так жадали і хотіли.

Грабіж іде без грами каяття.

Думки... Борги... Немає вже просвітку...

А за обкрадене і збіднене життя —

З вдови здеруть, мабуть, останню свитку.

Де наша совість, де патріотизм?

Чому жебрачим поміч заграничну?

Чому гуляє в душах скептицизм

За справу благородну і величну?

Із поколінь, із глибини століть

Сповідуй Заповіді Божі та закони.

Спини і викинь меркантильну хіть,

Табу їй наклади і заборону.

В нас, українців, нескоримий дух,

Із царини віків ми любим волю,

Тому й міцнів, мужнів, будив нас рух

За незалежність і щасливу долю.

Земляче! На Вкраїні ти живеш,

За неї б'єшся, молишся, працюєш,

Задумайся! До чого ти прийдеш,

Коли мене ти знову не почуєш?!

 01.01.2002р.

Дорош М. Тарасове напуття.[Вірш]// Ріка Бог.Альманах. А.Веремій, М.Дорош , Є.Козюк, П.Ткачук.- Вінниця: ВЕЛЕС, 2002.-с.73

     Козюк Є.

Т. ШЕВЧЕНКОВІ

Збудуймо пам’ятник Шевченку —

Нащадки пам’ятатимуть віки,

Як по уланівському тракту

Він проїжджав у ті роки.

Писав про долю України,

Про наш Подільський рідний край,

Про муки, що несе людина,

І про надій та мрій розмай.

І здійснилася думка віковічна,

Злеліяна, омріяна колись

Вкраїна вільна і 10-тирічний

Ми ювілей відзначить спромоглись.

Ще важко жити, перепони чинять

Манкурти, герострати там і тут —

Але слова Шевченка всюди линуть,

І піднімає дух робочий люд.

Серпень 2001 року

 Козюк Є. Т.Шевченкові .[Вірш]// Ріка Бог.Альманах. А.Веремій,

М.Дорош , Є.Козюк, П.Ткачук.- Вінниця: ВЕЛЕС, 2002.-с.81

  Козюк Є.

ДО ТАРАСА

Встань, Тарасе, батьку, подивися,

До чого ми дожилися.

Україну і руйнують, і грабують,

Прості люди лиш бідують.

Багач тягне всяк собі

На чужому лиш горбі.

Раб копійки геть немає,

У смітті харчі збирає.

А в чинуші і квартири,

Дачі і машин чотири,

Нажиті з людського горя,

І багатство, гроші, лахи,

І грабіж іде без страху.

Як же бути нам, Тарасе?

Покидати, школи, класи,

Загострить і взять сокиру

До отих, що пухнуть з жиру?

Та й народ дрімає-спить,

Лиш працює і мовчить.

Скільки ж нам іще чекати,

Щоби повноправним стати?

Тож бур’ян росте у полі,

Нам так жити вже доволі!

Сотні праведних доріг,

Україна - оберіг.

Червень 2000 року

 Козюк Є. До Тараса.[Вірш]// Ріка Бог.Альманах. А.Веремій, М.Дорош ,

Є.Козюк, П.Ткачук.- Вінниця: ВЕЛЕС, 2002.-с.92

Козюк Є.

ПАМ’ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ В ХМІЛЬНИКУ

Спить Буг-ріка в Хмільнику

Поміж вербами і яворами,

Стоїть біля неї Тарас,

Величавий чолом і думками.

Тут він був у давні роки,

Тут думав про Україну,

Щоб підлі і злі вороги

Не поклали її в домовину.

Оглянеться Геній довкруг,

Просить рідного люду —

Скиньте з себе ярмо рабів,

Волю й щастя у праці здобудите.

Щоб не йшли наші діти в Чечню

Погибати в Московських танках.

Україну свою бережіть,

Добру й чисту, як сонячний ранок.

Козюк Є.Пам’ятник Шевченку в Хмільнику [Вірш]//Козюк Є.

Мереживо мрій і думок.- Вінниця: О.Власюк, 2003.- с.34

Козюк Є

Бажання

Хочу я, щоб Україна

Не гнулась рабою,

Була вільна і єдина,

В ногу йшла з добою.

Щоб скінчилися тортури,

Розкулись кайдани

Щоб здолали чорні мури

Славнії гетьмани.

Аби житом,пшеницею

Вкраїна зростала,

Цвіла й зріла сторицею,

За труд віддавала.

Щоб і ти,Тарас наш

Серцем відчув нині,

Що ми все-таки здобули

Козюк Є.

Встане як окраса

Він писав про Україну

Про дніпровські кручі

Про нелюдську муку,

 Про долю жагучу.

Не та тепер Україна,

Батьку наш Тарасе,

Вона бідна,але вільна -

Встане, як окраса.

І не треба нам більше Щастя на білім світі,

Коли в Батьківщин

Козюк Є.

Праведним

Я міг би жити у спокої,

Щасливо животіть собі,

Коли б зрадливою рукою

Хвалив чинуш у їх судьбі.

Та я з природи не такий –

Вигоди для себе не шукаю,

Живу у скруті,як люд простий 

Як Шевченко,добра усім бажаю.

 Шкода у світі все не так.

Всюди чорна зрада мандрує

А лакузливий мужик - простак.

Рідню продасть і замордує

 Є справді люди мудрі

Й вони живуть у праці й скруті

За вільну думку,правду у житті - Можуть бути й на хресті розіпнуті.

2001р

   Колодій В.

 ОСТАННЯ НІЧ

 Пам'яті Т. Г Шевченка

Ледь блима свічка на його столі,

тісні і непривітні антресолі...

Кому він звірить всі свої жалі?

Ох, як він пізно дочекався волі!..

Ще вчора йшли депеші звідусіль —

 із днем народження вітали друзі.

Вже груди роздира пекельний біль,

 і так тривожно Кобзаревій музі.

Просив лишить самого — до Дніпра

його летять і думи, й сподівання.

Невже прийшла страшна його пора

і ніч оця — поета ніч остання?

А за вікном — холодний Петербург,

дарів столиця, деспотів Пальміра.

Вдивляється: хто ж розхита цей мур?

В грядущий день все ж не згасає віра.

Вдихнув повітря, взяв ковток води,

можливо, силу він йому поверне.

І, ще не відчуваючи біди,

ступив по східцях у свою майстерню.

Там — пензлі і мольберт, там стільки справ,

гам — люди,— жити, жити неодмінно!

Він болісно всміхнувся і... упав —

тобі на теплі руки, Україно...

Колодій В. Остання ніч. Пам’яті Т.Шевченка [Вірш]// Калинові грона. Літературна антологія  Хмільницької землі.- Вінниця, 2004.-с.30-31.

  Бичківська Ю.

ЛИНЕ ПІСНЯ З «КОБЗАРЯ»

Лине пісня з «Кобзаря»

Над широким світом,

Ген, Вкраїнонька моя

Спалахнула цвітом.

У вінок вплітав Тарас

Світлі барви долі,

Щоб той промінь не погас

На вкраїнськім полі.

І Тарасові пісні

В нашому роздоллі,

Щирі, щедрі і ясні,

Як зоря на волі.

Бичківська Ю. Лине пісня з «Кобзаря»[Вірш]// Калинові грона.

Літературна антологія  Хмільницькоїземлі. - Вінниця, 2004.-с.72.

  Бичківська Ю.

ТАРАСОВА ДУМА

Задумою впало знедолля до скроні,

В зажурі витає, Тарасе, твій дух,

Такий непокірний, незламний, бунтарний,

Що вітром Дніпрової хвилі не вщух.

Не соколом линеш до серця Вкраїни,

А плачеш, а стогнеш в піснях солов’їв,

Та чи ж ми поглухли в своїм напівсонні,

 Що ранню весну не пробуджує спів ...

Вишневі садки твої спалені болем,

Заражений квіт все таврує зима,

Волає душа крізь віки тихим словом:

“Чи ж, вражії діти, в вас неньки нема?

Чи ж вперше не стали на землю козацьку,

 Чи ж в жилах її не тече ваша кров?

Січете коріння від роду до роду,

Чужинцям продали і дім, і любов».

Стоїш на Чернечій горі, наче туга,

І поглядом ріжеш зчерствілі серця.

Просніться ж бо, люди! Бо доля байдужа,

Не дайте Вкраїні із терну вінця.

Бичківська Ю.Тарасова дума[Вірш]// Якщо серце не мовчить….- Вінниця:

Власюк, 2004.-с.105.

      Ткачук П.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО В КАНЕВІ

Спинивсь Шевченко на горі,

На Дніпр-Славутич позирає...

Той позір тихий, пломінкий

 Вкраїні долю провіщає.

Приходять люди й імена,

Схиляють голови пресвітлі:

Пророчий дар його творінь

Величним сяйвом лине світом.

Нас не чекає забуття —

Із ним буяють вільні весни,

Бо він — стодум, бо він — всезір.

Бо він — Вкраїни словомесник.

Ткачук П. Тарас Шевченко в Каневі [Вірш]// Якщо серце не мовчить…. - Вінниця: Власюк, 2004.-с.192.

Луків М.

 ШЕВЧЕНКО

Крізь хмару - хмара, крізь зорю - зоря,

Крізь долю - доля, через сутність - сутнє.

Отак крізь мужню музу Кобзаря

Ростуть співці сучасні і майбутні.

Він - наче нелинь. Ми - його гілки.

Він нас тримає, до небес піднявши.

Пливуть, спливають і роки, й віки,

А він між нас лишається найкращим.

Кріпацький син, мислитель і рапсод,

Співець-невольник, правди й волі світоч,

Він той поет, чиїм ім’ям народ

Утверджений і сущий, поки світу.

Луків М. Шевченко[Вірш]//  Луків М. Моя Україна: Поезії.-К.:КП «Редакція журналу «Днііпро», 2007.- с.80

Павло Ткачук

 Кобзар

«КОБЗАР» - ЯК МИСЛЬ, БОРНЯ, СВОБОДА.

 ЦЯ КНИГА - В ДОБРИЙ ЧАС!

ХОЧ БИ ТОРКНУВСЯ ЇЇ ВСОТЕ,

ТО СТРЕПЕНЕШСЯ В СОТИЙ РАЗ.

 Сльози Ликери

На окраїжмурилась судьба,

Спершись на крило піввіку:

- Ой Тарасе, парубче старий,

Проклени мене, невмілу просторіку.

Бог йому Варвару посилав,

Та Варварі не послав Тараса.

Не гуло весілля над Дніпром,

Застогнали тільки тулумбаси.

А Тарас по мудрості святій

Хтів просту - без дукачів-коралів,

і Ликера вийшла з голотьби...

Та вона той день не привітала.

Коли доля в неї не збулась,

 Спершись на крило піввіку,

Плакала: -Тарасе, парубче старий,

Проклени мене, невмілу просторіку.

         Ткачук П.І. Дамбожі заповіти. Поезії- Вінниця: ФОП Данилюк В.Г., 2009. - 50

Майже за Шевченком

А ви погляньте - он тече Дніпро,

У ньому повно стронцію й отрути..

Дмитро ПАВЛИЧКО

«Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива...»

Вже несть століть і несть тих років,

Аж очманіє голова.

Яке терпіння маєм довге,

Усе приспівуєм: реве,

А Дніпр все стогне, стогне, стогне,

На ладан дихає сливе.

Ткачук П.І. Дамбожі заповіти. Поезії- Вінниця: ФОП Данилюк В.Г., 2009. - 51

Словомесник України

І на оновленій землі

Врага не буде супостата, 

І буде син, і буде мати, 

І будуть люди на землі.

Тарас ШЕВЧЕНКО 

Спинивсь Шевченко на горі –

 На Дніпр-Славутич позирає.

Той позір тихий, пломінкий

Вкраїні долю провіщає.

Приходять люди й імена,

Схиляють голови пресвітлі:

Пророчий дар його творінь

 Величним сяйвом лине світом.

Нас не чекає забуття –

1з ним буяють вільні весни.

Бо він - стодум, бо він - всезір,

Бо він - Вкраїни словомесник!

         Ткачук П.І. Дамбожі заповіти. Поезії- Вінниця: ФОП Данилюк В.Г., 2009. - 49

М.Громов

СОНЕТ

В. Д. Остапову

Ти бачив геніальне у простому,

Велике вмів побачити в малім,

Як Україну в стежці біля дому,

А смуток — десь на крилах журавлів.

Все, що було, пішло у дні минулі.

Назад не повернути творчих злив,

Як біль бриндушок з-під гори Сивулі,

Який не раз ти в серці пережив.

Літає сніг, як доля невблаганна.

Мій вірш, не плач в цей березневий день.

Нехай сьогодні і відкрита рана,

І біль зіллявся з шаблею Богдана,

І Кобзаревих віршів і пісень —

Громов М.Я. Сонет[Вірш]//Громов М.Я.  В обіймах вітру. Поєзії. - Хмільник: ТОВРІО "ПУЛЬСАР", 2012.- с.39

Анжела Веремій

Наш Козбар

Не клянися іменем Тараса

 І Вітчизні кров’ю не божись:

Ти ж не Гонта, ти не гайдамака,

Слів високих бійся, стережись.

Наш Кобзар - один, як Україна,

Вмів сказать за всіх, за весь народ...

 Як боліло серце, як зміїна

Кривда крала волю з тихих вод.

А Шевченко й нині - всім сучасник,

Лицарів шукає поміж нас,

Щоб Вітчизну не калічив власник

 І прийшов на землю волі час.

Хто ж клянеться у любові Богу?

Хто ж то скаже: «За народ згорю!»

Українцям - хрещену дорогу

У небес вимолюю, прошу.

Наш поет — у кожній тихій хаті (віршем калиновим не клянись...),

Бо у слові - воїни розп’яті,

Сльози вдів і чистота криниць.

...Шлях пророка вибрав - мав згоріти

За сирітські сльози, біль братів.

Словом закликає нас не тліти.

Світлом став і променем віків.

А.А. Веремій

Небо любові. – Вінниця: ТОВ «Меркьюрі – Поділля», 2012. – 112с.

 Раїса ЦАРУК, м.Хмільник.

ДУХОВНА ЄДНІСТЬ

Вітав мене зодягнений в овчину
Шевченко літній в хаті, зі стіни,
Привезену в село дівча-дитину, -
Так спілкування з ним ми почали.

Товстий «Кобзар» був завжди під руками,
Моя з тих пір повчальна Книга книг.
У світ ввійшла з його я сторінками,
Такий широкий і такий зелений!

Щось прижилося вічне й сумовите,
Знайшло куточок в серці для добра,
Бо нелегке сільське життя й несите
Виводило раненько із двора.

Степ забирав в обійми мене радо,
А довгий день міняв повільно тінь.
Було в нім стільки всякої принади –
Від трав і квітів до дзвінких створінь.

Вважаю дивом, що сьогодні квіти
Несу Тарасу, де розлився Буг.
До нього душу хочу прихилити.
Він - батько наш і найкращий друг.

Притягує серця й свята місцина:
В цей день вернувся до Дніпрових круч
Могутній дух нескореного сина.
Його в сім’ю прийняли обіруч!

//Я та місто. -2013. -2013.-23 травня

 Раїса ЦАРУК, м.Хмільник.

ГЕНІЮ - НАШ НИЗЬКИЙ УКЛІН!

Пливе ріка, овіяна печаллю,
Сюди не раз я думкою причалю,
Щоб ті слова знов воскресити,
Які учили нас любити

Людей, природу, неньку Україну
І пам’ятати до загину
Козацьку славу не розіпяту,
Що повернулась в рідну хату.

Чоло замислене, пророче,
Ось-ось слова зарокоче!
І вірю я, що Україна
В своїй любові - неподільна.

Нехай завжди тут будуть квіти.
Хай памятають наші діти
Про найдорожчу нам людину,
Хто так страждав за всю родину.

//Я та місто. -2013.-23 травня

Валер’ян  Тарноградський

Шевченко в заслані

Кипи, моя буйная сило,

Гори, моє серце гнівне,

Як буря, сильні мої крила,

А слово моє вогняне!

Та що ж навкруги себе бачу?

Неволю та жовті піски,..

А сонце палить їх гаряче,

Хвилини важкі, як роки!

Шумлять на Вкраїні діброви!

Вкраїно моя дорога!

Про тебе згадаю, чудова, —

І стисне за серце нудьга...

Чи чуєте ви мене, браття?

Перо заніміло в руці!

А з вуст моїх рвуться прокляття

Тиранам за муки оці.

1942

Тарноградський В.П.  Життя і волі голоси:Випране. Упорядники Завальнюк К.В., Подолинний А.М. – Вінниця: Книга- Вега, 2006.-с 52.

 Раїса ЦАРУК, м.Хмільник.

Дума про Шевченка

Того не стерпів би Шевченко
Незручно почувався і, якби ми
Взялись при ньому солоденько
Возносити його і килими
Під ноги слати вже не чорні...
Наш світ мінливий і лукавий.
Та знаю я, що кожен правий,
Хто витяг істину з безодні
Схилянь дворушних і хули.
То - патріоти.
А хохли
Донині в бруді ритись згодні.
Із ним ми дійсно українці,
Козацька нація, а не орда.
І бились ми не поодинці,
Як напосядеться біда.
Колись ляхи носили гонорові
Хохли на головах своїх
(За це Петро їх ненавидів).
А в козаків чуприни - пречудові,
Дошкульний і здоровий сміх –
Це ж в «Запорожцях» кожен видів!

Придумало для нас якесь мурло
Не за адресою вчепити
Те прізвисько. Москва ж на зло
Рішила дурість повторити і не спокутує той гріх,
Який німкеня учинила:
Підняла вищості Московії поріг,
Себе й для нас на трон всадила.
Гуляли палиці по спинах...
Яка ж була Шевченкова провина?

Хто з нас того не помічав,
Що він такий, як ми із вами
(Прароду теплиться свіча),
Ось лиш чутливіший стократ,
Бо полоснув він зло словами
І розпізнав, хто справжній кат.
Водив він дружбу не з чинами,
А хто по духу з ним рідня.
Тому, невгодний між панами,
Для них він душу зачиня.

І своє серце й щире слово
Хотів для тих він прихилить,
Хто йшов на риск не випадково
Й бажав у долі щось змінить.
Нам тої б віри, що Вкраїна,
З задатком всіх своїх чеснот,
Не стане більше на коліна
З його омріяних висот.
Історія такого вже не стерпить.
Без волі жити - краще вмерти.

Тож, поклоняймося не бронзі,
А духу віщому у ній,
Який спочить не хоче в Бозі,
Доки Вкраїну буревій
Ще не обходить стороною,
І заздрість точить нас, як міль.
Він уявляв її такою,
Що прийде радістю із піль,
Що синій наш Дніпро-Славутич
Спокійно води понесе у Чорне море,
А він з кручі знов передумає про все.

//Я та місто. -2013.-23 травня

 Світлана Гаврилова.

Слово до Тараса

Ти встань, Тарасе, я тебе благаю,

Та подивись на нашу Україну:

У неї знову доленьки немає

І де та радість в серці у людини?

Чи ми не сіяли, чи землю не плекали,

Чи не збирали слів по українськи,

Чужому вчищися , своє не забували

І сили у народу є величні.

Та розбрелись твої, Тарасе, діти

І кожен виживає поодинці!

Скажи, Тарасе, чи такої долі

Колись ти мріяв для народу дати

І віршами омріяну свободу,

Щоб в щасті жили і діти, і мати?

Ти так бажав, щоб сили у народу

Звеличили прекрасну Україну,

Щоб ми не були в займах за кордоном

І щоб вона була завжди єдина.

"На Україні ніч, нема добра...

Від твого серця я свічу засвічую..."

І господа молю,  я ж не одна,

Щоб нас минула "доля не повінчана..."

Скажи, Тарасе, довго нам страждати,

Чи довго ще блукати у пітьмі.

І що у господа ми можемо благати

Народу, Україні і собі?

//Житттєві обрії.-2013.-8жовтня

В. Паламарчук     

ПОРТРЕТ

До школи прибіг я, босий уранці,

Відкрив Букваря, без тривоги:

Бачу Шевченко на першій сторінці.

Так почалися в науку дороги,

 їх завзято здолав - наче море.

Долаючи бурі в просторі і часі

Малюючи, очі Тараса, що бачили горе

Цей портрет висить у нашому класі.

Нині проснувся з сонцем до Сходу

У школу онуків на свято веду

Дітям відкрию. Шевченківський світ

Поясню, як ми здобували свободу

Щоб науки рідною мовою вчили

Щоб «Кобзаря» навік полюбили

В честь його, онука, Тарасом нарік!

Батька Шевченка, незабудьмо повік

 Мою Україну розчахнуту любіть,

За неї Святого Господа моліть.

В. Паламарчук      м.Хмільник

Іваниця Іванна

Тобі, волелюбний Тарасе!

Ти землю рідну покинув ще зовсім молодим,

Але для українців так багато встиг зробити,

Реве Дніпро, течуть струмки, співають ніжно солов’ї;

А ти цього не бачиш вже й не чуєш –

Син рідної вкраїнської землі.

Господь чомусь не чув твоїх молитв,

Рябіло вже в очах від того болю й гніву.

Ич, неправда скрізь яка у нас панує!

Громаду нашу в сіряках

Ох, як же важко було захищати!

Родину ж рано втратив ти,

Однак не розгубився, а йшов усе далі,

Всіх паничів ніколи не боявся,

Ит, за селян ти чесно заступався!

Чи ж думав ти хоч трішки та про себе

Шовкові трави на лугах и тополі поволі,

Ет, стоять, повиті маревом сторіч,

Вражає велич матінки - Вкраїни!

Через віки Дніпро несе свої поважно води,

Е, дивовижна це ріка - прозора, тиха й чиста.

Немає іншої Вкраїни, немає іншого Дніпра»,

К азав й навчав ти нас, Тарасе ,

О, як ми вдячні всі за це тобі!

Волелюбний український поете,

Ет, скільки ж сил ти віддав за народ!

Лілея, Оксана, Марія й Мар'яна,

Ит, божевільна від горя Сова, й

К атерина, що вірно кохала,

И ч, твій геній створив їх для нас,

И в самоті ти їм так співчував і мріяв

Коли б кожна щаслива була.

О,Господи, Безсмертний і Всесильний,

Благаєм всі ми, як і наш Тарас,

Зійшла щоб Божа благодать на всю стражденну Україну,

А  ми в сім’ї великій, дружній і новій

Разом з Тарасом жили б у щасті, злагоді та мирі.

І

Г.Мовчанюк

Медаль Шевченка 

Юрій Брєзан ще відпливає у білі глибокі сніги, відпливає. 

Його справді забрали сніги й не