А поки пишуться вірші—не чутно болю,

Не знаю мук, ночей безсонних, ран,

Лиш з ними поділюся я любов’ю—

Такий невинний, праведний обман.

С.Гаврилова

Для кожного автора вихід нової книги – це довгожданий, виміряний і зважений крок. І коли читач отримує книгу, то отримує одкровення автора. Не є винятком і нова книга Світлани Гаврилової «І ніч про вічне гомоніла».Це - тринадцята книга-сповідь, в яку увійшли багато нових  віршів.

В анотації зазначено: «Представлена у збірці поезія класична за формою, глибока за змістом, наповнена неперевершеними образами та вражаючою густотою авторської думки, має магнетичну дію, яка пробуджує душу і спонукає до філософських роздумів. Вона чиста, прозора, вражає своєю щирістю та відвертістю, в якій розкривається любов до Батьківщини, до рідного краю, любов до батьків та природи  і прагнення миру. Поезія сповнена смутком, печаллю – як відлуння від пережитих подій на Донбасі. У кожному вірші є щось неповторне, що змушує задуматись і дивитись на світ іншими очима. Можливо, почитавши ці вірші, у когось зміняться погляди, і він замислиться про щось важливе для нього. І тоді світ стане більш добрим і чистим.

Збірник створено для широкого кола читачів».

Гаврилова С. І ніч про вічне гомоніла/ С.Е. ГАврилова. - Вінниця: ТОВ "ТВОРИ", 2000. - 248 с.

Збірка поезії несе в собі автобіографічні спогади, також є вірші присвячені рідним, друзям та односельцям. Саме у цих стрічках звучать їм признання. У книзі «І ніч про вічне гомоніла» Світлана Гаврилова у римованих стрічках ділиться всі своїми думками, мріями і почуттями.

        Влучно зазначила у передмові Любов Юрчишина: «Кожен рядок - це потаємні думки і особисті переживання – «Де свій ризик, сенс і зміст». У них не має пафосних тирад, звинувачень, дорікань, але багато самотності, реалізму і життєствердних мрій. «Вони, як ліки, що не звеш у гості…»

         Кожен вірш – це перегорнута, ювелірно відшліфована, життєва сторінка.

А істина – вона і є життя,

Вона, як сіль – гірка, та без обману…

Вона у муках зрощене дитя,

Хоробрим в поміч, а не безталанним!

Болісно - актуальна тема війни пронизливо оживає в рядках поезії з болем, криком і розпачем.

Не вернулися ви,

Ну а вам іще жити, і жити,

                                                                                      Піт солоний втирати

І рани, роз’ятрені в кров,

А за вами тепер

будуть вдови щодня голосити

І нести до могил

 нерозтрачену, вірну любов. 

У цих віршах вона вичерпує себе до знемоги. Щоб відчути вертикаль світу, потрібно спуститися на дно, пройти величезні внутрішні психологічні потрясіння. Лише тоді перед людиною відкривається шосте відчуття – здатність писати, творити, кричати на весь світ, зберігаючи здоровий глузд там, де його апріорі не могло бути раніше».

Колектив бібліотеки щиро вітає Світлану Едуардівну з виходом нової книги і  зичить міцного здоров’я, творчого натхнення та нових, нових книг.

А я ще дихаю тобою

А я ще дихаю тобою,

Тобою, начебто, весною,

Прости мені слова мої,

Що зріють там, на глибині,

І не дають мені спокою.

А сонце запалає світлом,

І стане на землі привітно,

Хоч вибілить виски зима,

Впаде повсюди сивина...

А я хотіла б стати вітром.

Зловити посмішку твою,

Її як долю збережу,

Її я стану колисати,

Коли б мені напевно знати,

Що я тебе не розлюблю.

Підпалить осінь горобину,

Повіють вітри буйні, сильні,

Коротка тінь впаде під ноги,

І зникне десь в кінці дороги,

А ти для мене все ж єдиний...

А я вмиваюся сльозою...

А я ще дихаю тобою,

Повсюди посмішка твоя...

Її у вітру відняла,

І не знайду ніяк спокою.